Олесь Гончар : його душа - собор надій високих

3 квітня виповнюється 105 років від дня народження Олеся Гончара (при народженні — Біличенко Олександр Терентійович). Олесь Гончар — видатний український письменник, громадський діяч, літературний критик. Автор "Прапороносців", "Тронки", "Людини і зброї", роману “Собор”, який майже 20 років замовчувався прорадянською літературною критикою.

У 1959-1971 pоках Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка. Опублікував романи «Циклон» (1970), «Бригантина»(1973), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980), у 1989 р. – повісті «Далекі вогнища», «Спогад про океан», новели «Корида», «Чорний яр», «Двоє вночі».

Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.

На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

Письменник пішов з життя 14 липня 1995 року. У 2005-му йому посмертно надали звання Героя України. У 2016 році Український інститут національної пам’яті вніс Гончара, який тримав біль пережитого у серці та збагачував українську літературу, у перелік проєкту "Незламні".

У Ланнівській СБФ до вашої уваги перегляд літератури, присвячений творчості Олеся Гончара.