Ти думаєш – я стала на коліна?

Я тільки зав'язала берці!

Жіноче ім'я в мене – Україна!

Любов і гордість оповили серце!

Ти думаєш – мене здолати? –

І грози, й гради ранять мої груди…

Не раз приходилось мені вмирати,

Щоб знову відродитися і бути!

Та вірю я, що зацвіте калина,

І кануть в небуття на схід тумани...

Що мати дочекається на сина!

А я схилилася перев'язати рани…

Стою на краю прірви і молюся –

І сум, і віра, і надія в серці!

А ти чекаєш, що я похитнуся?!

Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці!

Людмила Максимлюк