"Ехо Чорнобильських дзвонів"

26 квітня 1986 року о 1-23-44 за київським часом сталася найбільша техногенна аварія в історії людства - з різницею у дві секунди відбулись два вибухи на четвертому реакторі Чорнобильської АЕС, в результаті яких сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря, склала 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.

Тоді уся Україна і світ не знали, що через кілька годин гряде планетарна катастрофа.
Сьогодні минає 30 років з того часу, коли сталася аварія  на ЧАЕС. В Ланнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів  для учнів 5-11 класів було проведено годину пам яті " Ехо Чорнобильських дзвонів", яку провели сільські бібліотекарі Сліченко О. та Басараб І. з учнями 7-А класу.

 Чорнобиль… Тепер це слово знає весь світ. Чорнобиль – це мука і трагедія, це подвиг і безсмертя, це пам’ять, і це наш нестерпний біль. 
Учні мали змогу переглянути документальний фільм  про аварію на ЧАЕС. Пам ять загиблих в Чорнобильській катастрофі було вшановано хвилиною мовчання.
Годину пам яті доповнювала виставка- спомин " Чорнобиль не має минулого часу"
                             

                           

Також у  Ланнівській ЗОШ було проведено виставку малюнків " Мій біль-Чорнобиль"

 

                                         Малюнок учениці 9-А класу Костенко Вікторії

 Нині, оглядаючи минуле з позиції наступних років, не можемо не бачити, що катастрофа на ЧАЕС завдала Україні незагойної рани, з якою їй доведеться жити упродовж довгої історії. Уже постраждали мільйони уражених радіацією людей, десятки тисяч із них пішли з життя через хвороби, заподіяні або спричинені її присутністю на нашій землі.

Україна після Чорнобиля стала першою в історії людства державою, яка свою ж територію, за площею в європейську країну, що лежить тільки в одній сотні кілометрів від столиці, офіційно визнала непридатною для життя, небезпечною для себе, назвавши її зоною відчуження. 2044 квадратних кілометри. А з деякими, не менш радіаційно насиченими територіями, – і всі 2600 квадратних кілометрів. Від кого відчуженою? Від своєї землі, від свого народу, від своєї історії? Та як не змушені ми були б страшними обставинами назвати цю землю – вона наша. Вона реально існує. Живе з нами і житиме, допоки житимемо ми!